Історичні відомості
Назва
Довжок — стара назва Кетроси, походить від молдавського слова Chetrosu, що в перекладі на українську означає "кам'янистий", — одне з тих сіл, що стало культурним осередком нашого краю, а також місцем де відбувався міжнародний обмін культурними цінностями, про що, власне, свідчить назва. Названо село так не даремно, оскільки здавна славилось своїми майстрами, що вміло обробляли камінь. У наш час також залишились поодинокі майстри цієї справи, що зберігають традиції своїх пращурів-каменярів. Поряд з тим, якщо ви пройдетесь Довжком, то зможете побачити кам'яну кладку, яка була закладена ще кілька століть тому.
Засновники
За переказами село утворилося з переселенців, що втікаючи від гнітючої феодальної залежності оселялися на вільних незайманих землях. Джерел у яких би була зазначена дата заснування Кетрос немає, але це відбулось не пізніше XVII століття, оскільки 1705-м роком датується будівництво дерев'яної церкви Воздвиження Хреста Господнього, яка була збудована прихожанами за власні кошти. На превеликий жаль церква ця не збереглася до нашого часу. На старовинному цвинтарі, на могильних плитах та хрестах, збереглися написи дат поховання починаючи з 1740 року.
У складі Російської імперії
Більше відомостей з'являється вже після призначення на вільну землю, площею 500 десятин, відставного генерала, статського радника Біднякова Тихона, що прибув у Кетроси з Кам'янця-Подільського 1831 року. Його стараннями та казенним коштом, а це, за письмовими джерелами, 20 000 рублів, у 1853 році розпочалося будівництво кам'яної п'ятикупольної Хресто-Воздвиженської церкви, що завершилось у 1868 році. Ця церква теж була зруйнована, але залишились фото, завдяки яким ми можемо оцінити її красу. За років незалежності розпочато будівництво нової церкви, що залишила за собою назву Хресто-Воздвиженська.
У Кетросах, незважаючи на переважну більшість православних прихожан (за даними 1900-го року — 2649 із 3175 душ населення), уживалося кілька різних релігійних конфесій (288 католиків, 235 іудеїв, 3 лютеран), що говорить про віротерпимість населення. «Населення пильно працювало. Жило в мирі і спокої. Відвідувало церкву і жило строгим релігійним життям. Ніколи не чути було про якусь крадіжку чи грабіж. Люди не вживали лайок… А про вбивство яке, то на цьому терені ніхто ніколи і не чував.» (Д. Кетрос).
Значне місце в історії села займає відкриття 1864 року церковно-приходської школи з трьохрічним строком навчання для хлопчиків не тільки Кетрос, а й кількох навколишніх сіл — Підлісівки, Слободи-Підлісівської. Завідував школою місцевий священик Яків Савчинський. Вже у 1892 році було збудовано перше окреме шкільне приміщення, для будівництва якого було найнято підрядчика Манзара Єфіма. У 1898 році відкрито школу грамоти для дівчат, першою вчителькою якої була росіянка Воскресенська. А в 1915 році побудували ще одну — Земську чотирирічну школу, якою завідував Крижанівський В. Д. Дмитро Кетрос у своїй книзі «Так творилося українське військо» (Лондон, 1958) пише, що село Кетроси мало аж чотири школи: «…дві церковнопарафіяльні, земська двокласова та вищепочаткова».
Доба УНР та комуністична сваволя
Цікавою віхою історії стали непрості для всього українського народу революційні роки початку XX століття. В роки визвольних змагань (1917–1920) у Кетросах був створений військовий підрозділ Марківська сотня, що нараховував 700–800 чоловік і мав на меті обороняти село. Командував підрозділом полковник Семен Ільницький, уродженець села Кетроси. З часом Марківська сотня стала стержнем Наддністрянського куреня, що оперував по Ямпільщині і на її околицях. Завдяки козакам куреня на території сучасного Ямпільського району була створена так звана Ямпільська республіка, яка мала увійти в лоно Української Держави гетьмана Скоропадського.
Проте, Наддністрянський курінь так і не зміг утримати своїх позицій і відступаючи увійшов до регулярних частин Армії Української Народної Республіки. Це найбільш хвилюючий і загадковий період в історії Довжка. Щоб воскресити з темряви небуття імена своїх дідів-прадідів, які боролись за самостійну Україну та вшанувати козаків Наддністрянського куреня в селі встановлено пам'ятник «Козакам Ямпільської республіки».
Сучасність
Сьогоднішню назву село Довжок отримало лише в березні 1946 року, указом Президії ВР УРСР, за назвою найбільшої сільської дільниці.
Нині село, силами місцевих краєзнавців-ентузіастів та майстрів народних ремесел, підтримує самобутність вікових традицій рідного села. Серед сільських вулиць Довжка ви знайдете вулицю Дмитра Кетроса, а також можна завітати до хати-музею «Марківська сотня», де крім матеріалів часу визвольних змагань поч. ХХ ст. зібрано багату етнографічну колекцію до якої входять старовинна вишивка, ткацькі та столярські верстати, кам'яні скульптури, велика збірка історизмів і старих народних пісень. Навколо села відкрито п'ять курганів, що відносяться до різних археологічних культур. Місцевий майстер гончарної справи Слубський В.Т. дивовижним чином відтворює трипільську кераміку; організовано гурток гончарства, що об'єднує навколо себе небайдужу молодь. Крім того ви можете відвідати сільських майстрів, що вишивають українські рушники традиційним для регіону орнаментом.
